Передмова для батьків
Ця казка один з прикладів нашого проекту «Казки карантинного періоду» — атипова активність команди «Читай Швидко» в період пандемії 2020-го року та карантину. Більше про цю ініціативу можно прочитати ось за цим посиланням.
Якщо вам хочеться заспокоїтись, то саме зараз вмощуйтесь з дитиною зручніше на дивані, можете зробити собі чаю, відчинити вікно, та вкритися трохи колючим покривалом. Починайте читати казку, вона має терапевтичний еффект. Власне як будь-яка казка 🙂
Якщо вам хочеться трохи перепочити, то переходьте за цим посиланням, та вмикайте аудіосказку. Вона разрахована трохи більше ніж на 10 хвилин. За цей час ви можете встигнути зробити собі каву, поставити на кухні улюблену музику та трохи потанцювати. А потім можна включити ще одну казку… і ще одну 🙂
Тримайтеся.
Казка про Гордія, який придумав гру і ощасливив усіх навкруги
Жив-був хлопчик на ім’я Гордій. На вигляд звичайний хлопчисько, як всі його однолітки, але була у нього одна пристрасть – він обожнював настільні ігри. Гордій знав тисячу ігор і вигравав в кожній з них. Навіть найскладніші стратегії або логічні задачки йому були під силу. Де б він не був, з друзями або батьками, завжди шукав нову гру. І що не знаходив – все було йому знайоме.
«Як же так, – сказав засмучений хлопчик, – невже я більше ніколи не зможу пограти в щось нове»?
«Зачекай, – втішали його батьки, – скоро хто-небудь придумає і випустить цікаву гру. Або спробуй сам її знайти, раптом вона вже з’явилась».
Так Гордій відправився на пошуки нової настільної гри. Він обійшов усю округу і заглянув в кожен магазинчик.
«Тут іграшки. Тут солодощі. Тут розмальовки, – казав хлопчик, закриваючи двері чергового магазину, – Гм, немає нічого, що було б схоже на настільні ігри».
Пройшов час, другий, а він все йшов по місту, заглядаючи у вітрини магазинів. Коли за спиною залишилась центральна вулиця, Гордій почув удар годинника на вежі. Вже була 4 година дня.
«Поки я не перевірю усі магазини, я не повернусь додому» – подумав хлопчик.
Яскраво-жовте сонечко поступово ставало багряним і пливло до кромки заходу. Наближався вечір, і Гордій вирішив поквапитися. Залишивши позаду себе будинок зі шпилем, хлопченя пустилося бігом по місту. Він зупинився лише раз, щоб перевести дух. Постоявши хвилинку і озирнувшись на всі боки, він побачив застарілу вивіску «Дитячий світ».
Наблизившись впритул до будинку, Гордій вимовив: «Нарешті я його знайшов».
Вивіска належала магазину для дітей, який найпершим з’явився в місті.
«Ну, якщо і тут немає нових ігор, то більше я їх не знайду ніде», – прошепотів хлопчик, штовхнувши важкі двері до магазину.
Гордій перевірив усі полиці і прилавки, але на очі йому потрапляли лише знайомі настільні ігри.
«Що ти шукаєш, хлопчик»? – звернувся до нього продавець.
«Мені потрібні настільні ігри, але не старі, а тільки нові» – відповів він.
«Давай разом подивимося, – запропонував продавець, – може знайдемо нову гру для тебе».
Гордій розглядав кожну коробку, яку йому простягав дядечко.
«Ні, не те, не те» – повторював хлопчик, перебираючи одну коробку за іншою.
«Ну де ж знайти нову»? – з надривом в голосі пробурмотів Гордій, віддавши продавцеві останню запропоновану гру.
Повертаючись додому, хлопченя ледве стримувало сльози. Йому так хотілося грати, але усі настільні ігри він знав, як свої п’ять пальців. Нічого не залишалось, крім того, як чекати.
«Може скоро з’явиться нова гра» – прокручував в голові одну і ту ж думку хлопчик.
Він вже повернувся додому і не знав чим себе зайняти.
«Гордій, починається матч. Йди скоріш дивитися» – почувся з вітальні голос батька.
«Це ж треба! З цими пошуками я зовсім забув про початок футбольного сезону» – здивувався Гордій і поспішив до екрану телевізора.
Хлопченя було затятим фанатом не лише настільних ігор, але і футболу. Він поіменно знав весь склад національної збірної і мріяв про автограф Олівера – найкращого футболіста у світі. М’яч в центрі поля, удар і понеслась. Увага Гордія була прикована до екрану телевізору. Перший тайм – нічия, але гра була напруженою. Кілька разів били по воротах, але спритність воротаря врятувала від гола. І ось, залишилося декілька хвилин до кінця другого тайму, а на табло все ті ж «0: 0».
«Ну, давай же! Бий» – кричали навперебій Гордій і тато.
«Го-о-о-ол!!! – пролунав голос спортивного коментатора, – удар бразильського футболіста з центру поля приніс вирішальний гол, який визначив переможця матчу».
Під радісний гуркіт стадіону, який йшов з динаміків телевізора, Гордій обійняв татуся і раптом йому в голову прийшла геніальна ідея.
«Тато, я не чекатиму виходу нової гри. Я зроблю її сам»! – викрикнув хлопчик і побіг до своєї кімнати, залишивши батька в подиві.
То гуркіт, то глухий стук, то металевий брязкіт доносився з кімнати.
«Синок, тобі потрібна допомога»? – запитували стурбовані батьки.
«Ні, я все зроблю сам» – відповідав Гордій в рідкісні хвилини тиші.
Пройшла доба, а хлопченя не покидало своєї кімнати. Що творилося за її дверима, ніхто не знав. Тільки надвечір Гордій виглянув до батьків.
«Тато, а давай зіграємо в гру, яку я придумав», – запропонував Гордій.
«Звичайно, – промовив татусь, підіймаючись з дивана, – подивимось, що у тебе вийшло».
Вони пішли до кімнати Гордія. За купою розкиданих речей і рваних паперів тато не помітив вироба своєї дитини. Піднявши з підлоги перший клаптик паперу, що попався, він розглядав незрозумілі значки й написи. За невпевненим дитячим почерком ховались креслярські дані й ескізи маленького умільця. Але від розглядання листка його відірвав Гордій.
«Дивись, тато» – сказав хлопчик, показуючи на невелику коробку прямокутної форми.
Наблизившись, батько побачив всередині коробки зелене футбольне поле. Вдивляючись в деталі, він помітив крихітні ворота і дві команди маленьких гравців.
«Це настільний футбол»? – запитав він у Гордія.
«Не зовсім, – відповів хлопчик, злегка посміхнувшись, – дивись».
Гордій натиснув червону кнопку на краю футбольного поля. І через мить біля двох воріт з’явились якісь картки.
«Тато, прочитай, що написано на картці біля тебе» – сказав хлопчик.
«Який радянський воротар отримав нагороду «Золотий м’яч»? – прочитав батько вголос напис зі своєї картки.
Як тільки він вимовив «Лев Яшин», футбольне поле засвітилося різними кольорами, а крайній правий гравець забив м’яч у ворота Гордія. Виявилось, гол в настільній грі буде зарахований, якщо дана правильна відповідь на питання футбольної тематики.
«А що на твоїй картці написано»? – запитав тато у сина.
«У мене написана правильна відповідь на питання, яке ти отримав, – сказав Гордій, – щоб на питання відповідав я, натисни на синю кнопку».
Так пройшло декілька годин, поки батько з сином вдосталь награлися в нову гру.
«Молодець, синок, – похвалив тато, – ти знаєш, я думаю, така гра повинна бути у кожного хлопчика».
Гордію було дуже приємно, що батькові сподобався його винахід.
Наступного ранку батько пішов на завод і домовився про виготовлення партії нового настільного футболу. Після повернення додому він записав відео про гру Гордія і виклав ролик в YouTube. Гордій дуже хвилювався, чи сподобається гра дітям, чи купуватимуть її дорослі? Інтернет-реклама не змусила чекати і принесла перших покупців. Спочатку настільний футбол придбали 10 чоловік, але вже через тиждень число проданих екземплярів перевалило за сотню.
Пройшов місяць до найщасливішого дня в житті Гордія – дня, коли він побачив відео Олівера. Так-так, того самого футболіста, про автограф якого мріяв хлопчик. У відеоролику улюблений гравець розповідав, що купив своїм дітям настільну гру, яку придумав хлопчик на ім’я Гордій. Відео знаменитого футболіста подивились мільйони. І ось, після цього банківський рахунок хлопчика розривався від надходження грошей. Продажі не припинялись, а приносили все більше грошей.
На виручені кошти Гордій купив татові машину, а мамі – кругосвітню подорож на особистому літаку. Не забув хлопець і про себе: побудував будинок з іграшками і атракціонами, щоб грати разом з друзями. Ось так, гра, яку придумав хлопчик, принесла йому багато щастя.
Аудіоказка про хлопчика, який придумав власну гру
👋 Вмикайте казку про хлопця, який придумав власну гру, та присвятіть 10 хвилин тому, щоб трохи перепочити та повернути собі душевну рівновагу 🙂
P.S. Эта сказка доступна и на русском языке: «Сказка про мальчика, который придумал игру и осчастливил всех вокруг»
