Казка про двух сестер

Передмова для батьків

Ця казка один з прикладів нашого проекту «Казки карантинного періоду» — атипова активність команди «Читай Швидко» в період пандемії 2020-го року та карантину. Більше про цю ініціативу можно прочитати ось за цим посиланням.

Якщо вам хочеться заспокоїтись, то саме зараз вмощуйтесь з дитиною зручніше на дивані, можете зробити собі чаю, відчинити вікно, та вкритися трохи колючим покривалом. Починайте читати казку, вона має терапевтичний еффект. Власне як будь-яка казка 🙂

Якщо вам хочеться трохи перепочити, то переходьте за цим посилання, та вмикайте аудіосказку. Вона разрахована трохи більше ніж на 10 хвилин. За цей час ви можете встигнути зробити собі каву, поставити на кухні улюблену музику та трохи потанцювати. А потім можна включити ще одну казку… і ще одну 🙂

Тримайтеся.

Казка про Катрусю, у якої з’явилася сестричка Ксюша

Жила-була сім’я, в якій були тато, мама і маленька дівчинка на ім’я Катруся. Батьки дуже любили свою донечку і не розлучалися з нею ані на хвилину. З перших днів життя вона була оточена їх любов’ю і турботою. Катруся не знала, яке це – залишатись наодинці, адже вдень і вночі вона була поряд з батьками.

«Мамо, тату, а давайте пограємо в доньки-матері» – з цих слів починався кожен ранок.
Не встигнувши розплющити очей, Катруся вже бігла до своїх пупсів і звала батьків пограти разом з нею. У дівчинки було багато різних ляльок з довгим і коротким волоссям, яскравими нарядами і туфельками, що світяться. І кожну з них треба було нагодувати, переодягти та вивести на прогулянку. Катрусі було складно справлятися з усіма пупсами, але дуже цікаво, адже так вона була схожа на батьків, які щодня робили те ж саме для неї.

Окрім пупсів у дівчинки були красиві лялечки, схожі на принцес. Одного дня вона гралась в доньки-матері з пупсами, наступного дня – з принцесами. Їй дуже подобались і ті, й інші ляльки. Після того як минулого року тато побудував маленький будиночок, а мама зшила крихітні сукні і костюми, вона ні на крок не відходила від ляльок-принцес.

«Як гарно» – не утрималась Катруся, розкривши рот від захоплення.

Перед нею стояв ляльковий будинок, який нічим не відрізнявся від справжнього. На першому поверсі був величезний бальний зал для прийому гостей і їдальня з довгим столом та крихітними стільцями. На другому поверсі були спальні для кожної Катрусиної ляльки, а на самому верхньому поверсі стояли в один ряд білі шафи.

«А що в них?» – запитала дівчинка, вказуючи пальчиком на поверх під дахом будинку.

«Ми вирішили, що у кожної з твоїх ляльок буде особиста спальня і шафа для речей» – відповів батько, роздивляючись бісер, пайетки і перлини, якими були розшиті лялькові сукні.

З того дня ляльковий будиночок сяяв яскравими вогнями, а бальний зал ніколи не був порожнім. На світанку Катруся підбігала до лялькового будиночка, який стояв біля вікна, і дивилась, як перші промінці сонця пробиваються крізь крихітні віконні рами. Потім вона кликала тата й матусю і брала одну ляльку за іншою. Катрусі треба було встигнути причепурити їх і зробити красиві зачіски до вечора, тому що після заходу в ляльковому палаці починався бал.

Минув рік від дня появи лялькового будиночка. Крихітні шафи вже ломились від суконь, а стільці в їдальні часто виходили зі строю під час прийому гостей, але дівчинка не переставала гратись ляльками разом з батьками. Мама так само шила бальні наряди, а тато кожен місяць робив новий гарнітур замість зламаного. Сім’я збиралась разом вечорами, і здавалось, що ляльками вправляли ані Катрусині, ані не матусині руки. Було схоже що іграшки оживали і танцювали самі по собі.
Так проходив день за днем, тиждень за тижнем. Катруся дорослішала, але розлучатися зі своїми іграшками не поспішала, поки випадково не почула розмову батьків.

«Ні! Вирішено» – сказав тато.

«Як же ми їй це пояснимо?» – запитувала у нього мама, і в її голосі відчувалися нотки печалі.

«Що вони приховують?» – подумала Катруся.

Втікши назад до своєї кімнати, дівчинка не знаходила собі місця.

«Що це може бути? Може запитати першою або краще почекати доки самі скажуть?» – вихором проносилися думки в Катрусиній голові.

«Маленька, – почула дівчинка голос татуся, – нам треба з тобою поговорити».

Катруся затамувала подих і навіть не ворушилась. Вона переживала, що сталося щось погане.
«Катруся, – звернулась до неї мама, – у нас тепер удвічі більше роботи і ми не зможемо грати з тобою вдень, але обіцяємо, що приходитимемо на бал кожен вечір. Ти не ображаєшся?»

«Фух, – з полегшенням видихнула Катруся і сказала батькам, – якщо так треба, то я не ображаюся. Я сама буду годувати пупсів та одягати лялечок-принцес для балу».

Батьки пообіцяли, що ніколи не порушать своє слово і завжди поспішатимуть додому, щоб встигнути на бал.

«Що ж, приступимо» – вимовила Катруся наступного ранку, залишившись вдома сама.
Вона метушилась і бігала з одного кута кімнати в інший. Бралась то за пупса, то за сукні принцес, але все валилося з рук. Ляльки були розпатлані, а пупси не нагодовані.

«Чому все не так, як було раніше?» – не розуміла дівчинка.
Граючись разом з батьками, у неї все виходило як треба, але тільки не зараз.

«Разом завжди веселіше» – згадала вона слова матусі.
Трішки зажурившись, Катюша хотіла кинути вже всіх ляльок і спокійно дочекатись вечора.
Вже сідало сонце, коли дівчинка почула, як у дверях провертається ключ.

«Ура! Батьки повернулись!» – вигукнула дівчинка і побігла в коридор.
Батьки переступили поріг і дівчинка звернула увагу, що вони були дуже втомлені.

«Маленька, дай нам перевести дух, і ми з тобою пограємось» – сказав тато.

«Так-так, – відповіла Катруся, – я почекаю вас у своїй кімнаті».
Пройшло півгодини, за вікном вже було темно, а батьки все не йшли.

«Ну де ж вони?» – подумала дівчинка, окинувши сумним поглядом своїх ляльок.
Не встигла про це подумати, як побачила, що відкрилися двері і зайшли батьки.

«Бачу, у тебе не задався день» – сказав тато, переступаючи поріг Катрусиної кімнати, в якій панував безлад.

«Так, я не розрахувала час і вирішила частину ляльок відкласти, – сказала дівчинка, майже зриваючись на плач, і тихо прошепотіла, – мені було так нудно без вас».

«Тобі було нудно?» – запитала мама.

«Так, я навіть не уявляла, що час може бути таким довгим, коли залишаєшся наодинці».

«Катруся, зрозумій, ми не зможемо з тобою гратись вдень, принаймні, поки що. Хочеш, ми запишемо тебе в секцію художньої гімнастики? Тобі ж завжди подобались стрибки і трюки, які вміють робити гімнасти».

«Так, так» – з радістю погодилася дівчинка.

Наступного дня Катруся почала займатись гімнастикою в Школі Спорту. Вона вчасно приходила на тренування і відразу йшла додому, як тільки вони закінчувалися, щоб підготувати ляльок до балу. Тепер час проходив веселіше, але самотність віднімала бажання до ігор. Спочатку в старий комод відправилась Сіма – лялька, яка більш за все не подобалась Катрусі. Слідом за нею пішли інші пупси й ляльки. День у день лялькові ряди рідшали, а вечірні бали були схожі на посиденьки в тісному колі друзів. Так тривало б і досі, якби не стався один випадок.

«Катруся, затримайся на хвилину» – сказала Олена Степанівна наприкінці тренування.
Вона була головним тренером по гімнастиці.

«Піди, будь ласка, до тренерської кімнати і принеси журнал старшої групи» – попросила вона дівчинку.

Катруся вийшла із залу і побігла по сходинках на третій поверх спорткомплексу, де знаходилися всі тренерські. На пошук журналу пішло близько 20 хвилин.

«Напевно моя група вже пішла в роздягальню» – подумала Катруся і побігла назад до Олени Степанівни.

В залі не було жодного знайомого, тому що вже йшло зайняття у старшої групи. Дівчинка віддала журнал тренерові і збиралась вийти із залу, але її погляд затримався на двох дівчатках, які були схожі, як дві краплі води. Риси обличчя, колір волосся і навіть посмішка – у них все було однакове. Єдине, що їх відрізняло це зріст: одна дівчинка була трохи вища за іншу.
«А хто це?» – запитала Катюша у Олени Степанівни.

«Це дві сестрички з сім’ї Пташкиних» – відповіла тренер дівчинці, яка вже трималась за ручку дверей на виході із залу.

Катруся не могла відірвати очей від сестер Пташкиних, які сміялись і допомагали одна одній робити складні гімнастичні трюки.

Дорогою додому її не покидала одна думка: «Чому у мене немає сестрички?»

Вона знала, що у деяких хлопців є брати і сестри, а ось звідки вони їх беруть, не здогадувалася. Наближаючись до будинку, дівчинка вирішила, що у неї обов’язково повинна з’явитись сестричка.

Залетівши до себе в кімнату, вона поставила стілець біля книжкової полиці, встрибнула на нього і почала відкривати одну книгу за іншою.

Дівчинка була впевнена, що будь-яку відповідь можна знайти в книгах. На сторінках найстарішої з них вона знайшла рецепт: «Приготуйте чай зі жменею пелюсток Радейки, щоб у вашої дитини з’явилася сестричка».

«Це те, що мені треба» – зраділа Катруся.

Дівчинка витратила 7 днів на пошуки Радейки, заварила батькам чай з пелюстками чарівної трави. Тато і мама випили вранці чай, здивувавшись тільки поведінці дочки.

Катруся хитро поглядала на батьків, примовляючи: «Скоро до мене прийде моя подружка Ксюша». Вони здивувалися, але часу на жарти дочки із-за зборів на роботу не було. Яке ж було їх здивування, коли вони дізналися, що скоро на світ з’явиться Катрусіна сестричка. Через декілька місяців в їх будинку оселився маленький непосидько, якого назвали Ксюшею – ім’ям, яке найбільш за все подобалося Катрусі. Відтоді дівчатка не відходили одна від одної. Спочатку вони грали з тими ляльками, які залишилися в ляльковому будиночку, але незабаром вони дістали всіх пупсів із старого комода. Навіть Сіму не обділили увагою, тому що тепер у Катрусі була найкраща подружка, з якою вистачало часу для всіх ляльок.

«Разом завжди веселіше» – сказала Катруся своїй маленькій сестричці Ксюші, підморгнувши батькам, які з народженням молодшої донечки стали ретельно перевіряти чай і їжу перед обідом.