Казка про чарівний кулон

Книголюб
1 февраля, 2020
475
0

Передмова для батьків

Ця казка один з прикладів нашого проекту «Казки карантинного періоду» — атипова активність команди «Читай Швидко» в період пандемії 2020-го року та карантину. Більше про цю ініціативу можно прочитати ось за цим посиланням.

Якщо вам хочеться заспокоїтись, то саме зараз вмощуйтесь з дитиною зручніше на дивані, можете зробити собі чаю, відчинити вікно, та вкритися трохи колючим покривалом. Починайте читати казку, вона має терапевтичний еффект. Власне як будь-яка казка 🙂

Якщо вам хочеться трохи перепочити, то переходьте за цим посилання, та вмикайте аудіосказку. Вона разрахована трохи більше ніж на 10 хвилин. За цей час ви можете встигнути зробити собі каву, поставити на кухні улюблену музику та трохи потанцювати. А потім можна включити ще одну казку… і ще одну 🙂

Тримайтеся.

Казка про чарівний кулон

Жили-були Дима і Ксюша. Не було у них ні бід, ні жалю. Жили вони дружно і ніколи не сварилися. Дні йшли своєю чергою. Весна міняла зиму, а осінь – літо. І ось одного разу ощасливила їх звістка про народження донечки. Щастю не було межі, коли у них з’явилося малятко. На світ народилась білява дівчинка з сіро-блакитними очима і щасливою посмішкою. Поглядом вона ловила кожного, хто дивився в її колиску.

Усі, хто проходив мимо, вигукували: «Яка ж мила дівчинка»! А вона у відповідь ще більше посміхалась й заливалась дзвінким сміхом. Така мила була дівчинка, що вирішили дати їй ім’я Мілаша.

Маленька подобалась всім так, що батьки стали побоюватися, щоб зла чаклунка не наклала закляття на їх доньку. Щоб захиститись від чаклунських чар, вони вирішили охрестити Мілашу. Як тільки розпочались приготування, вся округа дізналася про хрестини. І не було нікого, хто б не хотів подивитись на милу дівчинку. Йшли вони за тридев’ять земель і стояли біля будинку з ранку до ночі. Терпляче чекали своєї черги, щоб побажати маленькій довгих років щастя, а у відповідь побачити її променисту посмішку.

Щоб чаклунка не дізналася, затягувати з хрестинами не стали і призначили їх на найближчу неділю. Пройшов тиждень, як зібралися гості у білокам’яному храмі. На святі були і друзі, і незнайомці.

Охрестили дівчинку таємно від чужих очей і нарекли ім’ям, яке було дано їй при народженні – Мілаша. Коли з-під куполів пролунав дзвін, натовп хлинув до храму. Після третього дзвону на порозі з’явилися Дмитро і Ксюша, а на руках у них була Мілаша. Йшли вони з донькою під радісні вигуки рідних і близьких, як раптом, звідки не візьмись, з’явився старець.

«Хто він і що він тут забув»? – пролунав стурбований шепіт серед гостей.

Він був не схожий ні на кого навкруги: ні високий, ні низький, ні товстий, ні жилавий. І ніхто його не знав і не бачив раніше. Як тільки старець зробив крок до Мілаші, негайно ж радісний гул змінився крижаним мовчанням. Усі затамували подих і не знали, що буде далі. Старий схилився над білявою головкою і сказав щось пошепки, але Мілаша не злякалась, а навпаки, за своєю звичкою розпливлася в посмішці.

Старець відскочив і сказав: «Не злякалась, значить. Ну що ж, бути тобі сміливою, як лев, спритною, як моторний їжак і швидкою, як лань».

Усі вслухувалися в слова старця і не знали, вірити тому, що відбувається або ні. Вони все ще гадали, хто ж це міг бути? Раптом це один з прислужників чаклунки?

Під пильними поглядами гостей старий відв’язав від пояса крихітний мішечок і протягнув його Мілаші.

«Цей кулон буде твоїм джерелом невичерпної енергії і сили. Він не дасть тобі опустити руки або відступити на половині дороги. Не втрачай його і ти ніколи не ослабнеш. А якщо упустиш його, то знай, що втратиш останні крихітки власної сили» – сказав старий і вклав в руку маленької дівчинки кулон з каменем бурштинового кольору.

Ніхто не міг ані поворушитись, ані слова промовити. Почувши, як спурхнула зграя голубів з-під даху храму, натовп заворушився і наблизився до Мілаші. Батьки і гості розглядали кулон, який міцно стискав маленький кулачок. І як пильно вони не дивилися, не помічали ніяких змін в поведінці малятка. Дівчинка була все такою ж життєрадісною і милою.

«Та це звичайний старий»! – почувся голос із-за спини Дмитра.

Він озирнувся і побачив служителя храму. Тривога залишила батьківське серце, а Ксюша нарешті опанувала себе.

Пройшли роки. Мілаша подорослішала і зміцніла. Їй було все по плечу. Пробігти швидше за усіх або піднятися вгору на одних руках – справжня дрібниця. Їй не було рівних у будь-якій справі, за що б вона не бралась. Вона так само як і інші малюки, навчалась і пустувала, але на відміну від них могла виконати все що завгодно. Жоден з однолітків не міг з нею порівнятися. Хто б не пробував позмагатись з нею в силі або швидкості, залишався ні з чим.

«Та що ж це таке, – говорили і дівчатка, і хлопчики, – як у неї це вийшло»?

Ніхто не міг зрозуміти, в чому ж таємниця Мілаші, яка ніколи не втомлюється і випереджає в усіх змаганнях. А вона все продовжувала посміхатись, стискаючи кулон, який завжди носила з собою в кишені. Про невідомого старця на своїх хрестинах вона чула не раз. І відразу вирішила, що якщо не тримати кулон при собі, не буде в неї сміливості, швидкості і спритності. Тому кулон бурштинового кольору завжди був в кишені сильної дівчинки.

Пройшло ще одно літо, і почався новий навчальний рік. Мілаша продовжувала навчатись і здавати нормативи краще усіх. І невтямки було одноліткам, що ж потрібно зробити, щоб обійти Мілашу. Біг, віджимання, підтягування на перекладині – їй все було під силу. Хлопці завжди програвали сильній і спритній дівчинці, про яку вже складали шкільні легенди.

Місяць по тому на зміну літньому вчителю фізкультури прийшов Володимир Сергійович. Новий фізрук також був тренером в міській секції по легкій атлетиці.

«Мілаша, у тебе найкращі спортивні дані, – похвалив Володимир Сергійович ученицю, – ти здала крос краще за інших. Ти займаєшся бігом»?

«Ні. У мене все виходить само собою» – відповіла дівчинка.

«Напевно твої батьки займалися спортом»? – продовжував вчитель.

«Ні.. Ну може тільки тато трохи, але все це тому, що у мене є ку…» – ледве не обмовилась Мілаша про свою маленьку таємницю.

Розмову перервав шкільний дзвінок.

«Приходь до мене в секцію з легкої атлетики, якщо хочеш стати справжнім спортсменом» – запропонував Володимир Сергійович, не надавши значення тому, як дівчинка різко замовкла.

«Добре. Я прийду» – почув вчитель, наближаючись до виходу із спортзалу.

Наступного дня Мілаша записалась в спортивну секцію до Володимира Сергійовича. Тут були сильні хлопці, але все одно не рівня їй. На кожному тренуванні з нею був її талісман. Коли їй було важко, вона стискала кулон енергії і сили. І за мить у втомленої і знесиленої дівчинки відкривалося друге дихання, а енергія виходила через край.

Володимир Сергійович сказав, що через місяць відбудуться міські змагання по бігу. Мілашу вибрали представляти секцію по легкій атлетиці. Дівчинка готувалась щодня. І ось пройшов місяць, і вона відправилась на головний стадіон в місті. Стоячи на стартовій смузі, вона, як завжди, вирішила доторкнутись до кулона, щоб їй вистачило сил і енергії пробігти до кінця. Але… кулон зник.

«Що ж робити, де він»? – про себе подумала перелякана дівчинка. Стоячи на стадіоні, вона не могла поворушитись. Мілаша намагалась згадати, де ж вона залишила свій талісман. Але час працював проти неї.

Прозвучали команди «На старт», «увага», а вона стояла як вкопана. Лише постріл, що означав команду «марш», привів її до тями. Діватися було нікуди – треба пробігти дистанцію. Крок за кроком вона набирала швидкість і бігла так стрімко, як тільки могла, не помічаючи нічого навкруги. Наближаючись до заповітного фінішу, вона усвідомила, що попереду немає нікого – суперники залишились позаду неї.

«Перше місце отримує найспритніша дівчинка нашого міста – Мілаша. Вона перетнула лінію фінішу раніше за всіх» – сказав суддя турніру.

Мілаша не могла в це повірити.

«Як у мене вийшло? Я ж втратила кулон» – сказала дівчинка батькам, які поздоровляли її з перемогою.

«Дурненька, ти перемогла тому що смілива, спритна і швидка. Ти не побоялась прийти на змагання, спочатку розгубилася, але потім наздогнала і обійшла суперників» – сказав тато.

«І справді, я така ж, як ви. Ви нічого не боїтеся і завжди перші у всьому» – сказала Мілаша батькам, назавжди забувши про кулон і незнайомого старця.

Аудіоказка про чарівний кулон


👋 Вмикайте казку про чарівний кулон, та присвятіть 10 хвилин тому, щоб трохи перепочити та повернути собі душевну рівновагу 🙂

Была ли эта страница полезной?

(0)
(0)
Уведомить о
guest
0 комментариев
Оставить отзыв
0/ 5
(0)
Межтекстовые Отзывы
Посмотреть все комментарии
Мы используем cookie-файлы для вашего лучшего взаимодействия с сайтом.
Принять
Политика конфиденциальности