Казка про людину-павука та хлопчика, який став супергероєм

Передмова для батьків

Ця казка один з прикладів нашого проекту «Казки карантинного періоду» — атипова активність команди «Читай Швидко» в період пандемії 2020-го року та карантину. Більше про цю ініціативу можно прочитати ось за цим посиланням.

Якщо вам хочеться заспокоїтись, то саме зараз вмощуйтесь з дитиною зручніше на дивані, можете зробити собі чаю, відчинити вікно, та вкритися трохи колючим покривалом. Починайте читати казку, вона має терапевтичний еффект. Власне як будь-яка казка 🙂

Якщо вам хочеться трохи перепочити, то переходьте за цим посиланням, та вмикайте аудіосказку. Вона разрахована трохи більше ніж на 10 хвилин. За цей час ви можете встигнути зробити собі каву, поставити на кухні улюблену музику та трохи потанцювати. А потім можна включити ще одну казку… і ще одну 🙂

Тримайтеся.

Власне казка про людину-павука та хлопчика, який став супергероєм.

У сусідньому місті жив хлопчик на ім’я Богдан. Він вже навчався в другому класі, але ніяк не міг знайти собі друзів. У школі з ним спілкувалися неохоче, а у дворі над ним жартували погані хлопці.

У його будинку жив головний хуліган двору і звали його Cашком. Сашко перейшов вже в п’ятий клас і був найстаршим серед усіх. За свої витівки отримав погану славу, тому дорослі його не любили, а діти побоювалися. Тільки двоє хлопців приятелювали з Сашком. Василь та Федор ходили за ним по п’ятах.

Кожного разу, коли Богдан йшов додому, його очікувала ця трійка забіяк. Хулігани не давали проходу, обзивалися і кидали в нього камінням. День у день Богдану діставалося від друзів Сашка, але дати їм відсіч він не міг.

«Що ж мені робити? У кого допомоги попросити» – подумав Богдан.
В школі він соромився до когось підійти, а батькам не хотів скаржитися. Щоб не терпіти знущань хуліганів, вирішив після уроків не йти додому, а залишитись в школі. Коли в п’ятницю закінчилися заняття, Богдан не пішов додому, а сховався в класі.

Він вперше був так пізно в школі, і йому захотілося подивитись, що ж відбувається за дверима кабінетів. Так бродив Богдан по школі не годину і не дві. Відчиняв двері кожного кабінету і переходив з одного поверху на інший, поки не дійшов до самого верху. Там, майже під горищем будівлі у кінці коридору він побачив яскраве зелене світло, яке пробивалося з-під дверей останнього кабінету.

«Хто може бути в школі так пізно?» – думав Богдан.

Набравшись хоробрості, сором’язливий хлопчик тихо, практично навшпиньках пішов по коридору. Наближаючись до дверей, з-під яких пробивався яскравий зелений промінь, Богдан уповільнив крок і затамував подих. Він боявся побачити вчителя, але йому кортіло дізнатись, звідки з’явилось зелене сяйво, і хто ховався на останньому поверсі школи.

Підійшовши ближче, Богдан побачив напис на дверях «Клас Супергероїв».

«Що це таке? Який ще «Клас Супергероїв? Не було ніколи тут цього. Я б знав напевно» – подумав Богдан.

Коли він впритул наблизився до таємничих дверей, на мить його засліпило світло, але лише на мить. Коли очі звикли до світла, хлопчик побачив, що в кабінеті йшов урок.

«Але цього не може бути, – прошепотів Богдан, – останній урок був вдень, а за вікном вже темно».
Хлопчик вдивлявся в обличчя дітей, які уважно слухали вчителя. Може когось з них він впізнає? Але ні. Як пильно Богдан не дивився, він не впізнавав ні учнів, ні вчителя.

Хлопець і не помітив, як торкнувся ручки дверей. Від дотику двері злегка відчинились і заскрипіли.

Зачувши зрадницький звук, Богданові захотілось бігти. Бігти світ за очі, але дівчинка з двома довгими косами, яка була найближча до дверей, закричала: «Степан Іванович, дивіться, у нас гості!».

Невисокий сивоволосий чоловік, якого мабуть звали Степан Іванович, перестав писати на дошці і обернувся.

Богдан заціпенів. Він не міг поворушитися й не знав, що краще: переступити поріг кабінету або бігти стрімголов зі школи.

Виникле мовчання порушив Степан Іванович : «Проходь, хлопчик. Як тебе звуть?»

«Богдан» – почувся боязкий голос.

«Проходь. Не бійся. Мене звуть Степан Іванович, і я викладаю в «Класі супергероїв» – сказав чоловік.

«А чому ж ви тут навчаєте?» – запитав Богдан, зробивши перший крок в незнайомий кабінет.

«Тут ми вчимося виготовляти різні вироби. Хочеш спробувати?» – вимовив Степан Іванович, показуючи на вільне місце за партою.

«А чому би і ні?» – про себе подумав Богдан, і вирішив сісти за парту, на яку вказав вчитель.
Урок продовжувався, а Богдан почав розглядати тих дітей, що сиділи поруч. За партою з ним була та сама дівчинка, яка перша виявила його присутність. У неї в руках була незрозуміла маленька куля, з якої виходило зелене сяйво. Богдан подивився вперед і озирнувся на всі боки. Як виявилося, у всіх дітей були кулі і всі вони світилися зеленим.

«Так ось звідки це зелене світло. Але що все це означає?» – думав Богдан.

Він не наважувався запитати, але дівчинка пояснила: «Сьогодні ми виготовляємо зелену кулю для світлофора. На минулому занятті кожен з нас зробив червону і жовту кулю. Бачиш?» – вона дістала зі свого рюкзака дві невеликі кульки різних кольорів.

«Зараз ми закінчимо і з’єднаємо усі три кулі, – продовжила дівчинка, – а потім почнемо виготовляти щось нове».

Богдану сподобалась ідея, і він почав уважно стежити за тим, що робила дівчинка. Він запропонував дівчинці свою допомогу, і через півгодини їх спільний виріб був готовий. Як виявилось, власницю двох довгих кісок звали Настя. Вона навчалась в паралельному класі з Богданом.

«Так, діти, – вимовив Степан Іванович, – наш урок добіг кінця. Здавайте роботи».
Діти вставали і підходили до вчительського столу. Кожен віддавав Степану Івановичу свій світлофор і повертався на місце.

«Молодці, – похвалив усіх вчитель, – в понеділок ми віддамо всі світлофори в клас з правил дорожнього руху. Попереду вас чекають вихідні, і щоб вони не пройшли дарма, вам треба придумати, фігурку якого супергероя ви хочете зробити з конструктора».

Тут хлопці почали навперебій сперечатися, якого ж супергероя їм вибрати.

Богдан несміливо запропонував: «Можливо, з конструктора варто зробити фігурку людини-павука?»
«А що? Гарна ідея», – підтримав його пропозицію хлопчик, що сидів за третьою партою першого ряду.

Богдан дуже любив супергероя з коміксів. Пітер Паркер, якого укусив павук, отримав надздібності. Він рятував беззахисних і заважав злочинцям. Богдан зачитував улюблені комікси до дір, дивився мільйон разів мультфільм про людину-павука і мріяв стати сильним супергероєм.

Степан Іванович запитав: «Усі згодні робити людину-павука?»

«Так! Так!» – почали кричати хлопці.

«Вирішено, – сказав вчитель, – наступного тижня у кожного з’явиться людина-павук з конструктора. А тепер всі додому».

Богдан був дуже радий, що його ідею підтримали і що скоро у нього з’явиться власна людина-павук. Натхненний хлопчик побіг додому, щоб продумати, який костюм буде у його супергероя. Наближаючись до будинку він озирнувся. Сашка і його банди у дворі не було, тому можна сміливо йти вперед.
Закривши двері своєї кімнати, Богдан взяв аркуш паперу і почав малювати людину-павука. Він так захопився, що не помітив, як настала ніч. Прийшов час спати, але костюм супергероя ще не був готовий. Богдан вирішив, що продовжить малювати вранці.

Як тільки його голова торкнулася подушки, він занурився в дивовижний сон. Уві сні йому з’явилась людина-павук – та сама, якою захоплювався хлопчик. Він сказав: «Богдан, сьогодні ти отримаєш частину моїх суперздібностей і зможеш сам допомагати людям».

Людина-павук доторкнулась до руки Богдана, і він відчув, як по тілу пробігло тремтіння.
«Богдан, тепер ти супергерой» – почув хлопчик.

Як тільки людина-павук зникла, сон як рукою зняло. Богдан розплющив очі і побачив, що за вікном вже світить сонце. Ніч пролетіла, як одна мить, і настав ранок вихідного дня. День обіцяв бути погожим, але раптом з вулиці донеслося тужливе нявкання. Богдан виглянув у вікно і побачив, що трійця негідників ображає кошеня. Василь, Федор і Сашко тримали бідну тварину за лапи і тягнули його в різні боки.

Богдан заволав від обурення: «Ну, тримайтеся. Я вам покажу!»

Вибігши на вулицю, новоявлений супергерой хотів вирвати кошеня з рук місцевих хуліганів. Налетівши на трійку, він вирішив дати їм як слід, але щось пішло не так. Окрилений отриманими суперздібностями, хлопчик не підозрював, що це був лише сон. Його надздібності залишилися уві сні, а він все ще той же боязкий і сором’язливий хлопчик на ім’я Богдан. Замість того щоб покарати хуліганів і врятувати кошеня, він сам був побитий Сашком і його компанією.

Схиливши голову, приголомшений власним безсиллям, Богдан пішов додому під дикий регіт хуліганів.
«Ні! Немає у мене надздібностей! Я звичайний хлопчик» – досадував Богдан. Повний гніву і розчарування він хотів розплакатися ридма. Сльози накочувалися на очі, але він вирішив не здаватися.

«Якщо у мене не вийшло стать людиною-павуком уві сні, я стану супергероєм наяву» – вирішив хлопчик.

Він не проливав сліз і більше не ховався від хуліганів. З цього дня почав займатись спортом. Спочатку це була звичайна ранкова гімнастика, але потім Богдану так сподобалось, що він почав ускладнювати собі завдання. Щодня присідав і віджимався по 50 разів, бігав по 10 кругів навколо будинку і ходив на спортмайданчик у сусідньому дворі.

Минуло два місяці. Богдану подобалося займатися спортом, але бігу, віджимань і присідань вже було замало. Богдан вирішив записатись в школу карате та секцію спортивної гімнастики. Він наполегливо займався і освоював бойове мистецтво.

Минув рік. Богдан закінчував третій клас і продовжував займатися карате та гімнастикою. Він вже і думати забув про Сашка і його компанію, як раптом знову зустрів їх у дворі. Цього разу хулігани кидали камінням в бродячого пса. Побачивши Богдана, вони не зупинялися і продовжували знущатися з собаки. Але цього разу їм не пощастило. Хлопчик заступився за беззахисну тварину і дав Сашкові як слід. Якби він не займався карате та гімнастикою, то не зміг би врятувати собаку, як і не зміг допомогти кошеняті рік тому.

«Тепер я зрозумів… Стати супергероєм може кожен. Спорт зробить з будь-якого супермена», – подумав Богдан, від якого втікали хулігани.

P.S. Цю казку також можна прочитати російською: «Сказка про человека-паука и мальчика, который стал супергероем»